Навіщо мені, з 10-річним досвідом в ІТ, той диплом магістра - і як я через ЄВІ 2026 це перевіряв

У мене вже є ІТ-спеціальність і 10 років досвіду в розробці, але немає диплому магістра. А оскільки магістерський ступінь усе ще досить високо цінується за кордоном, подумав - чому б не закрити цю прогалину, поки є така можливість. Заодно зареєструвались з друзями і перетворили це на невелике змагання: хто набере більше балів. Мотивація одразу зросла в рази, коли на кону не просто вступ, а й хвастощі перед друзями.

Для вступу мені було потрібно скласти три іспити: ТЗНК, іноземну мову і, оскільки я цілюсь на ІТ-спеціальність в магістратурі - ще й ЄФВВ з інформаційних технологій. ТЗНК та іноземна мова проходять в один день, ЄФВВ - в інший. Уся інформація по датах, аудиторіях і результатах доступна в особистому кабінеті на zno.testportal.com.ua.

ТЗНК і іноземна мова - без сюрпризів

На ці два іспити разом дають 2 години. Прохідний бал - 5 на кожен екзамен окремо. Тести виявились доволі схожими на приклади, які були на тестпорталі заздалегідь - тому особливих проблем не виникло. Формат, складність, тип питань - все відповідало тому, до чого готувався по демо-варіантах. Якщо чесно, навіть якось нудно пройшло, без жодної драми - саме так, як має проходити нормальний іспит.

ЄФВВ - момент, коли я подумки вирішив, що не здам

На ЄФВВ дають 3 години, бо там 140 питань, а для прохідного балу треба набрати 35. Оскільки я вже 10 років працюю в ІТ-сфері, кілька разів глянув демо-тести, пройшов їх і набрав більше половини правильних відповідей. Подумав - ну все, це для мене формальність, зайду й вийду.

Перші кілька питань виглядали цілком звично. А потім, десь на п'ятому-шостому питанні, до мене почало доходити: щось тут не так. Не тому що я нічого не знав - радше навпаки, багато з цього я колись реально вивчав. Архітектура комп'ютерів, проєктування обчислювальних систем, вища математика, навіть щось про АІ - все це я свого часу проходив і розумів. Але коли останній раз реально користувався теорією графів на роботі? Коли востаннє малював схему процесора замість того, щоб просто написати код, який з ним якось там взаємодіє через десять шарів абстракції? Це знання, яке більше живе в розмовах "а пам'ятаєш, як у нас в університеті" ніж у щоденних задачах. Воно нікуди не зникло повністю, просто запилилось десь на задвірках пам'яті, поки я роками писав бізнес-логіку і рефакторив API.

Пролиставши всі 140 питань наперед - а так, я з тих, хто спочатку дивиться на весь обсяг лиха - я подумки вже написав собі внутрішній некролог. 35 балів раптом здались чимось недосяжним, хоча насправді це всього лише чверть правильних відповідей від загальної кількості питань. Але паніка рахувати вміє погано, особливо коли перед очима питання, де треба згадати те, чого не торкався років зо п'ять.

Зібравши себе в руки, перейшов на іншу стратегію: логічно відкидати завідомо неправильні варіанти й лишати тільки те, що логічно підходить. І тут виявилось цікаве - навіть забуте знання рідко зникає повністю, воно ховається на рівні "це точно не воно" навіть тоді, коли "а що тоді воно" вже не пригадується. Метод виявився напрочуд робочим: викреслити два очевидно абсурдних варіанти і лишити вибір між двома реальними - це вже зовсім інша математика шансів. Те, що знав точно - відповідав швидко, щоб лишити собі час на питання, які реально вимагали подумати. Те, що забув майже повністю - або так само відкидав очевидно неправильні варіанти, або чесно віддавав це на волю випадку й тицяв навмання, подумки домовляючись із всесвітом про свої 35 балів.

Додаткової тривоги додавало те, що відбувалось навколо. Це писалось в аудиторії разом з іншими вступниками, і я бачив, як інші впевнено йшли питання за питанням, нічого не пропускаючи, ніби це для них черговий понеділковий ранок. На фоні власної внутрішньої паніки це відчувалось особливо гнітюче - класичний синдром "усі навколо точно знають щось, чого не знаю я", навіть якщо насправді половина з них теж просто впевнено вгадує.

Закінчив десь за половину відведеного часу. Натискаючи "завершити", найбільше хотів побачити одну річ - що цифра на екрані буде більше 35. Результат бачиш одразу, без жодного періоду мучівного очікування - ти або одразу щасливий, або одразу ні. На щастя, вийшло 70 балів - удвічі більше за мінімальний поріг. Видихнув так, ніби тримав повітря останні три години, і подумав: ну все, це вже позаду. Тепер лишається чекати, чи вдасться перевершити друзів у нашому маленькому неофіційному змаганні.

Що я зрозумів після цього досвіду

Демо-тести - це зручна ілюзія контролю. Вони перевіряють формат, а не глибину - і чим впевненіше почуваєшся після них, тим болючіше усвідомити на реальному іспиті, скільки конкретних знань встигло запилитись за роки роботи в вузькій спеціалізації.

Якщо готуватимусь до чогось подібного знову (чи комусь раджу, хто йде тим самим шляхом), робив би так:

  • Не спирався б тільки на демо як на індикатор реальної складності - демо перевіряє формат питань, а не те, наскільки глибоко треба знати матеріал
  • Освіжив би базові речі заздалегідь, навіть ті, які здаються "я це і так знаю" - архітектуру, графи, математику - саме тому, що щоденна робота розробника рідко вимагає згадувати це напряму
  • Готувався б морально до того, що знання, яким давно не користувався, спливає повільніше, ніж очікуєш, і це нормальна частина процесу, а не привід панікувати
  • Тримав би в голові стратегію "відкидай неправильне, а не шукай правильне" ще до того, як реально знадобиться - паніка не найкращий момент, щоб винаходити метод на ходу

Готуйся до гіршого сценарію заздалегідь. Не тому, що обов'язково забудеш усе, а тому, що знання, яке не використовуєш щодня, має звичку ховатись саме тоді, коли воно найпотрібніше.